Вчителька англійської мови (переписано із icq-діалогу)

Одного разу мене мало не зарізала наша сусідка-алкоголічка.

Я поверталася зі школи, добре пам'ятаю що це був 8-й клас. Тоді була середина 90-х, усі усе крали, тому у спальни районах, яким був наш Харківський часто вимикали світло, так було і того дня. А жили ми на 15-му поверсі, ось я доповзаю до 14-го і бачу майданчик між 15-м і 14-м поверхом стоїть наша сусідка: в нічній сорочці і тримає в руках кухонний ніж ОТАКОГО розміру і каже мені: "Ти туди не ходи! Там демони!". А в мене в руках контурна карта України, для герграфії 8-го класу і ранець за плечима. Я спускаюся трохи вниз до майданчика на 14-му поверсі бо сусідка йде на мене, але там місця більше ніж на сходах і мені вдається із нею розминутися. Добре що вона уже була стара і товста, бо коли я почла бігти вгору вона за мною просто не вгналася. Добігаю до дверей і гамселю в них ногами: "Мама! Мама!". Мама відчиняє мені двері я їй усе розказую а мама мені не вірить, бо я в дитинстві мала багату уяву, багато чого придумувала, мама десь зберігає зошит, в якому я казки писала, а крім того наша сусідка фарбувала волосся у колір іржавого заліза, і як я вже казала була стара, товста і доволі високого зросту, я її завжди недолюблювала від самого моменту нашого вселення.

І тут у двері стукає сусідка я кричу: "Мама не пускай її, у неї ніж!", а вона каже: "Мені погано і в мене не працює телефон можна я від вас подзвоню..." у вічко на дверях нічого не видно, бо світла немає, і мама її впускає!

Заходить сусідка: в нічній сорочці, з ножем і йде просто до моєї кімнати, я бачу як вона сідає за наш письмовий стіл, і кладе на нього ножа. Колодкою він лежить на столі, а лезом він зачепився за скручений спіраллю кабель телефона, і напів-завис у повітрі, коли вона приклала слухавку до вуха. Вона дзвонить в міліцію: "Алло! Міліція?! У мене тут демони, відрізали мені світло і телефон", там, звісно, вішають слухавку. Мама мене відправляє до сусідньої кімнати і замикає в ній двері. Далі сусідка наче знову стає нормальною і дзвонить дочці, каже що їй погано і нехай терміново приїзжає. Тоді мама бігом поки сусідка спокійна ввічливо випроваджує її за двері попутно забираючи ножа. Чи приїхала дочка ми не знаємо, але міліцію вмкликали, вони нічого не зробили бо сусіди не відчиняли, зайшли до нас склали протокол і пішли.

Тоді ми ще не знали що вони пили, бо сусідка у минулому житті була вчителькою англійської мови і на момент нашого вселення виглядала цілком нормальною інтелігентною людиною. Вже після того ми її та її чоловіка частенько бачили у нас під дверима чи на майданчику перед ліфтом, уже без ножа, сплячою або дуже п'яною. Міліція нам не допомагала, приїзжали писали протокол і їхали назад. Коли я закінчила школу, то казали що якось приїхала їх дочка і забрала їх обох до лікарні.

Кошмар на ім'я Америка

Перед від'їздом до Америки мені часто снилися жахи, найбільше запам'ятався оцей, бо коли я наступного ранку переказувала його своїй колезі по роботі, інший колега, який випадково нас підслухав, спитався де я купую таку якісну траву. Отже ...

Чоловік поїхав за кордон на роботу до Гани (це у Африці) а я лишилася сама чекаючи поки він там облаштується. І ось настав цей день, я лечу до нього. Прилітаю у брудний аеропорт страшенна спека, кругом чорні, і мене ніхто не зустрічає. Я чекаю чоловіка довго-довго, а він все не з'являється, а квиток у мене в один кінець. Тоді мене забирає до себе начальник поліції аеропорту, він мене ув'язнює на основі того, що у їхній країні жінки не мають права подорожувати без супроводу чоловіка. Вночі приїзжає на бобіку цілий кагал чорних головорізів і начальник поліції мене за "30 срібників" продає босу місцевої мафії, який уже в машині мені розказує скільки грошей він заробить на білій повії. Я відмовляюся, кажу що я чесна заміжня жінка, вимагаю консула України (!!!). Тоді бобік зупиняється біля якогось озера, "бос" вилазить із машини, його пітні помічники за коси витянують мене з машини, роблять на руці поріз, густа крапля темно-червоної, майже чорної крові стікає по моїй руці, і падає в дорожню пилюку. Дулом Калашнікова мене заганяють по шию у воду, мої ноги грузнуть у темній багнюці, вода пахне сечею та гнилим м'ясом, набридливі комарі залізають в ніс і в очі. Я стою по шию у воді, і тут "бос" повідомляє, що в цьому озері живуть крокодили, які зараз збіжаться на запах моєї крові, якщо я не погоджуся. У світла фар я бачу як світяться білим їх зуби та білки очей, мені страшно, я кричу і від того просинаюся.

Фертильна вода

Я винайшла делікатне і одночасно дуже ефективне добриво, називається "фертильна вода". Це "стара" вода від заміни води в акваріумі, дуже часто із незначною кількістю риб'ячих фекалій. Мій акваріум і мої квіти живуть в одному циклі, зміна води -- поливання квітів, раз на 2-3 дні.
Результати почали з'являтися потроху, спочатку поя пальма випустила кілька листків. Потім у мене почало сходити насіння. На сьогодні мій міні-садок становить:
пальма 1 одиниця
лимони 3 одиниці
герані типу "калачики" 3 одиниці
кактус 1 одиниця.
Чекаємо сходів: кактуса "тещин язик", та грейпфрукта та авокадо.

Володимир Сосюра "Відплата"

Ми в сонячній журбі віки на вас робили,
з крові й кісток своїх складали вам дворці, –
з глузливим реготом тяли з нас соки, жили
ви, паралітики, життя мерці!

І срібло, й золото глибоко під землею
в сирій, холодній млі довбали ми для вас,
і що ви нам дали з культурністю своєю, –
не побажаю я і ворогу в злий час.

Красуням вашим ми брильянти здобували,
і сестри шили їм убрання на бали,
а потім, по ночах, у вікна заглядали,
де в звуках вальса ви крутились і пливли

Вас змалку, як квіток, кохали і рядили,
ви звикли від життя усе без бою брать.
За наші гроші вас панами бути вчили –
кайдани золоті душі своїй кувать.

А ми?.. Ми вчилися лиш матюків на шахтах,
і водкою свій сум в получку заливать,
та долі по світу шукати,
а сестри – тіло продавать.

І піп з хрестом в руці давав нам ніж у руки
і за об`їдки з панського стола
на брата брата слав під молитовні звуки,
й морями наша кров в сліпій борні текла.

А бог на небі спав. Мовчали темні далі.
В безодню падали, як олово, віки.
Ми на хрестах своїх пророків розпинали
і в болотяних снах плели п`явкам вінки

Але настали дні! Спливла з очей полуда,
і ми побачили, де ворог і де брат,
і вибили огонь відплати наші груди
в жадані дні Червоних Свят

Лакеї зла і тьми! Уже Комуни дзвони
погребний реквієм для вас гудуть, гудуть,
і падають, як дощ, двірці, корони, трони,
в прокляттях боротьби на сполох гулко б`ють

Вже небо обняли всесвітнії пожари,
і там, де ми пройдем, лиш порох шелестить.
На голови катів ми сиплемо удари –
і мозок на стінах, як холодець, тремтить.

Ми йдем вам відплатить за сльози, кров, за муки,
що бідний люд віки тернистим шляхом лив.
За це ми душим вас, ламаєм ноги, руки
і топимо в крові наш нескінченний гнів.

А в полі – сонце, май... Гудуть червоні дзвони,
в полях і городах останній бій кипить.
І падають, як дощ, двірці, корони, трони,
То ми йдемо... Тремтіть і ждіть!

Вперше надруковано 20 травня 1920 р. в газеті «Одеський комуніст», за підписом «Сумний».
Знайшла ось тут

Чому я працюю із пенсіонерами?

Пенсіонери та особи похилого віку в спорті -- явище особливе. Душа старіє тоді, коли починаєш любити свої хвороби і розказувати про не друзям за обідом або вечерею. Так казала моя тренер Антоніна Іванівна. Для мене вона є своєрідним прикладом, ій далеко за 60, а вона досі робить вправи на рівні із молодими.
Ще в Києві я ходила до неї в групу на 16.00 разом із пенсіонерами. З ними прикольно, вони завжди приходять вчасно, вправи роблять старанно не базікають під час заняття, після того виходять із класу з почуттям виконаного обов'язку. Особливо мені подобалося те, як вони роблять вправи, завжди рівно стільки скільки каже тренер, не стогнуть і не кажуть що забагато, або давайте сьогодні цього не робити. Пізніше я пішла на роботу і в пенсіонерську групу я вже не встигала, ходила на 19.30 разом із дівчатами й хлопцями свого віку, але мені так не дуже подобалося, хлопці робили вправи тільки для плечей і рук, потім довго роздивлялися свої м'язи в дзеркало хвалилися мобілками. Дівчата завжди базікали, залицялися до хлопців, махлювали на вправах.
Потім я переїхала в Америку, і почала займатися йогою, місяців через 8 мене помітила викладачка і сказала, що не погано було б мені сертифікуватися. Я сказала, що в мене немає вільних пару тисяч баксів на сертифікат викладача йоги. Але їй потрібен був сайт, ми уклали усну угоду, я їй пишу сайт, вона -- оплачує сертифікацію. Пізніше вона мене запросила, бути її асистенткою на заняттях із йоги у будинку людей похилого віку, я погодилася, частково із нудьги частково для того, щоб мати більше спілкування із людьми.
Коли ми туди прийшли я була дещо шокована, цей заклад виявився в чорному кварталі, його "клієнти" одинокі, старіючі афро-американці, якими опікується соціальна служба міста. Звісно квартал не найбагатший, але оскільки заклад державний порядок обладнання чистота -- на рівні. Інвалідів і самотніх дуже багато, смуток у них в очах страшенний, кажуть, якщо діти туди здають своїх батьків, то більше ніж півроку вони там не витримують і зовсім не через неякісне обслуговування, а через саму атмосферу самотності, і старості. Але деякі вмирати зовсім не хочуть, вони приходять до нас на заняття, люди дуже різні, зараз у нас одні жінки, середній вік 70 років. Практично всі спортом ніяким не займалися, тому вправи -- найпростіші, але найбільше вражає ефект, коли через кілька занять вони відкривають у собі здатність згинатися там де вже років 20 нічого не згинається. Вони стараються, перемагаючи зайву вагу та цукровий діабет, скручуються, витягуються згинаються. Мені подобаються їх задоволенні обличчя коли вони виходять із заняття.
Ще одна причина, чому я це роблю полягає у тому, що далеко-далеко від мене через океан, і кільки тисяч миль звідси живуть мої власні дід і бабуся, яким обом близько 80. І вони теж за мною сумують, можливо почуваються самотніми. Вірю в кругообін добра в природі, і можливо до них також хтось приїде, розважить, звеселить і їм уже не буде так самотньо.

Як ми зустрічали Новий 2008 рік у Нью Йорку

У путівнику по НЙ було сказано, що найгірший час для відвідування НЙ це Новий рік ми вирішили спробувати.
За кілька тижнів, 2-3 перед новим роком, готель у самому НЙ забронювати вже не було можливості все було забито. Готель у нас був в районі Ліберті аеропоту у НьюАрку.
Також попередньо були заброньовані квитки на Бродвей.

Виїхали ми із Філадельфії о 9.00 ранку. В Ньюарку були в 11.00, запаркували машину, й сіли на електрику до НЙ. В 12.00 були уже в місті, вийшли із підземки в районі 33-ї вулиці. Прогулялися вздовж Macy's, подивился на різдвяні вітрини